Зеленський vs Вакарчук: про що може розповісти Форт Буаяр

Оприлюднено Оприлюднено в Хвилинка логіки

Шановні друзі! Дехто, можливо, пам’ятає, як декілька років тому я спробував зануритись у політику. Мав бажання перейти від диванно-фейсбучної активності до реальної. Як батько двох дітей, вирішив тоді, що час робити якісь реальні кроки (з щирим максималізмом підлітка). Спочатку я думав, що моя спроба була невдалою, але згодом я змінив свою думку – зрозумів, що це був неймовірно корисний досвід. Адже поки ти не побачиш своїми очима, що відбувається за лаштунками ключових українських політичних сил, не побачиш методи їх боротьби та цілі, не зрозумієш справжню політику.

Саме тому я зовсім перестав дивитись телевізійні новини та політичні шоу – ця фільтрована політика з пафосними промовами навіть близько не наближається до реальної (як альтернативу: раджу читати статті розумних людей з різними переконаннями та складати свою думку – ви все одно помилитесь 🙂 , але так є більше шансів натрапити на щось реальне). Якщо коротко, то політика – це гладіаторські бої. Хоча ні, у останніх були якісь правила, у політиці правил немає: перемога – єдина метрика, все інше – другорядне. Причому це стосується абсолютно всіх домінуючих політичних сил. Що ж до молодих партій та рухів, то вони можуть певний час бути дуже привабливими, проте лише до того моменту, поки олігарх, який таємно її фінансує (а такий завжди є, не сумнівайтесь, політика – дуже дорога забавка) не змусить лідерів повернути боржок, тоді ми починаємо спостерігати дивні рухи та метаморфози. Не дивуйтесь, це просто етапи дорослішання партії.

Тоді я зрозумів, що така політика – це не моє. Мій життєвий досвід, у тому числі освітній та науковий, виявився в цій грі безпорадним.

Але у цій статті я хочу поговорити про інше.

Форт Буаяр. Нещодавно мій син десь почув про відоме телешоу Fort Boyard. Я пошукав на YouTube та швидко знайшов україномовні випуски цього шоу (під назвою “Форт Буаяр”) 2004 року від каналу 1+1. Син зацікавився та швидко передивився всі доступні випуски (воно дійсно затягує). І поки син азартно вболівав за українських журналістів, співаків, акторів, телеведучих тощо, я і сам трохи втягнувся 🙂 . Було відчуття, ніби я купив квиток на машину часу. Неймовірно харизматичний Богдан Ступка в образі Мольфара задавав різноманітні загадки; молоді та талановиті Ігор Пелих та Олесь Терещенко жваво та натхненно долали перешкоди (на жаль, всіх трьох вже немає серед нас, але там вони сповнені життя та наснаги, і ти, дивлячись на них, про це просто забуваєш – це якесь своєрідне магічне дежавю).

Час ніби зупинився у Форті Буаяр. Там немає мобільних телефонів, комп’ютерів та інших якорів епохи. Лише люди – їх кмітливість, спритність, командний дух та інші завжди актуальні риси та навички. Творці геніально використали стародавні стіни форту та його острівне розташування.

Молодий Зеленський. У тринадцятій серії шоу “Форт Буаяр” за “золото” Форту боролася команда 26-річного Володимира Зеленського. Без Кошового, за яким зараз твердо закріпився №2 у команді Володимира, але ще з Манжосовим, який залишив “95 квартал” у 2014 році.

Чому я звернув увагу саме на цю команду. Справа в тому, що Володимир Зеленський починає відігравати все більшу роль у житті України. Це факт. “Студія Квартал 95” з кожним роком випускає все більше шоу, серіалів та навіть фільмів. Один з його найуспішніших проектів “Ліга Сміху” легко відібрав статус головного гумористичного шоу у російського “КВН”. Володимир талановитий актор та успішний бізнесмен, який добре знає, що відбувається за лаштунками політичного життя країни. Як ведучий та тамада, він бачив всіх наших політиків на різноманітних весіллях, закритих корпоративах, Днях народженнях тощо. Він бачив наших “ляльководів” п’яними до свинячого вереску, з “обличчями у салаті”, він чув їх бравурні офшорні вихваляння, цинічні та корисливі розмови. Він добре розуміє, як працює державна машина, і хто нею насправді керує. Імовірно, це знання і допомогло йому стати тим, ким він зараз є. І він, вочевидь, має в планах стати Президентом України, що би він зараз не говорив 🙂 . Він надто амбітна людина, щоб не бачити себе у цьому кріслі. І я не виключаю, що він досягне свого.

Проте 26-річний Володимир Зеленський 2004 року ще не 40-річний “важковаговик” сучасного життя країни. І тому за ним дуже цікаво спостерігати. Що ж можна побачити. Він легко здобув ключ на слизькій нахиленій поверхні, встановивши, напевно, рекорд для цієї кімнати. Він є беззаперечним лідером команди, він не просто звертається до своїх друзів та колег – він віддає накази. Криворізький дух боротьби та прагнення перемоги відчувається у всіх його діях. Єдиний, хто намагається “гнути свою лінію”, це Денис Манжосов. І з 2014 року останній вже не є членом команди “95 кварталу”. Схоже, що Володимир стає дедалі менш терплячим до непокори. Цікаво, що, не зважаючи на в цілому досить успішний та яскравий виступ команди “95 кварталу” на шоу “Форт Буаяр”, вони встановили своєрідний антирекорд збирання золотих монет у кінці. І оскільки Володимир повністю взяв на себе кермо влади у команді, саме до нього виникають претензії: його друзі дуже багато часу втратили, хаотично обираючи літери на підлозі, а потім дуже невдало організували збирання монет.

Президент Зеленський. Чи був би (чи буде) Володимир гарним Президентом? Моя думка: навряд чи. Він має надто тісні зв’язки з теперішніми елітами та добре навчився грати за їх правилами (інакше просто не досяг би успіхів у шоу-бізнесі – не менш складній сфері, аніж політика). І хоч він, вочевидь, має солідні статки, проте цих грошей не вистачить на передвиборчу кампанію та просування власної політичної сили (яку він вже створив). Тому доведеться шукати спонсора, а потім рахуватись з його думкою.

Володимир – авторитарний лідер.  Це проглядається у всіх його діях. Він часто на камеру вдає з себе “свого хлопця”, але це лише частина образу. Я впевнений, що за лаштунками він поводить себе менш демократично 🙂 . І хоч ніколи не можна точно передбачити, що вилізе з темних закутків свідомості людини, коли вона отримає велику владу, але на мою думку, Україна Зеленського – це та ж сама олігархічна напівавторитарна корумпована країна, якій, можливо, навіть знову доведеться доводити таку очевидну річ, що кожен українець повинен знати державну мову. Просто одні олігархи змінять у керма інших, відповідно одні компанії-посередники змінять інших, тощо. (Дуже хочу помилитись щодо мови, адже Зеленський казав, що вивчив українську мову, і продемонстрував досить гарну вимову, озвучивши Red’а у Angry Birds, проте його шоу демонструють іншу тенденцію).

Молодий Вакарчук. Але повернемось у минуле до 4-ої серії “Форту Буаяр” та 29-річного Святослава Вакарчука. Тут зовсім інша атмосфера. Всі учасники гурту “Океан Ельзи” поводяться дуже спокійно та виважено. Лідерство Святослава відчувається, але він нікому нічого не наказує та не нав’язує, навіть у напружених моментах. Команда досить легко долає всі перешкоди (заслуговує на окрему увагу успішний політ Святослава за однією з підказок), швидко розгадує ключове слово, швидко розподіляє літери на підлозі форту, злагоджено збирає “золото”, і врешті-решт здобуває один з найбільших виграшів українського сезону “Форту Буаяр”, більше ніж в 10 разів перевершивши результат команди Зеленського.

Я вірю, що Святослав не обманює, і він дійсно не планував (і, можливо, все ще не планує) йти у президенти, але, мені здається, його можуть переконати зробити цей крок. І це буде не складно, оскільки він вже давно займає активну громадянську позицію та щиро вболіває за долю держави.

Президент Вакарчук. На жаль, і тут є небезпека. Львів безперечно гарне місто, але і там є стандартний набір своїх олігархів, які обов’язково спробують знайти підхід до земляка (я вже мовчу про більш глобальних ляльководів). Можливо, хтось є другом батька, хтось підтримав гурт під час становлення… Обов’язково є ті, від кого він не зможе просто відмахнутись. Тим більше, що олігархи – це не “назгули”, коли одного погляду достатньо, щоб зрозуміти, що вони погані хлопці. Багато олігархів можуть бути одночасно щедрими меценатами, щирими патріотами та гарними господарями, маючи підтримку людей, які на них працюють. Тоді все стає ще складнішим. І тут дуже важливо, чи зможе Святослав сказати “ні” таким людям, щоб не перетворитись на другого Ющенка. Тим більше, що десь йому доведеться брати кошти на президентську кампанію. А це, повторюсь, дуже дорога справа, яку олігархи сприймають як капіталовкладення.

Але на мою думку, в Україні Вакарчука українській мові не потрібно буде комусь щось доводити, Україна ще більше віддалиться від підступного сусіда та наблизиться до цивілізованого світу, а освітній та науковій сферам не потрібно буде доводити свою важливість кандидату фізико-математичних наук, який, не зважаючи на всі свої досягнення, поїхав вчитися до Стенфорду та допомагає розкриватись іншим талановитим українцям.

Хто ж стане Президентом? Мій прогноз – і не Зеленський, і не Вакарчук. Президентські перегони в Україні – це змагання олігархів (їх капіталів, політтехнологів, медіаресурсів тощо). Нам дуже пощастить, якщо не переможе проросійський кандидат, який звісно не буде махати в прямому ефірі російським прапорцем або видавати себе якимось іншим чином (але вирахувати його не буде надскладною задачею). Тоді наша боротьба буде тривати. І хто знає, можливо, колись ми оберемо Президентом Вакарчука, або когось близького йому за порядністю, освіченістю та людяністю (поки що все вказує на те, що він дійсно такий, принаймні я не бачив доказів зворотного). Або навіть – Зеленського, маючи настільки потужну демократичну державну машину, що зможемо ставити і такі експерименти 🙂 .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *