Наочний приклад перемоги бюрократії над здоровим глуздом

Оприлюднено Оприлюднено в Хвилинка логіки, Школа

Шановні друзі! Через велику зайнятість у мене ніяк не доходили руки до блогу. І я думав, що першим матеріалом 2017-го року буде мій огляд чудового онлайн-курсу “Machine Learning” від професора Стенфордського університету Ендрю Нґ, фрагменти якого я навіть вже почав додавати до своїх дисциплін (обіцяю, що незабаром я його таки допишу). Проте, сьогоднішній досвід, зумовлений цікавим перетином з нашою освітньою реальністю, трохи змінив мої плани. Але – все за порядком.

Мій син завершив навчання у третьому класі, і оскільки він демонструє гарні здібності до математики, його запросили взяти участь у математичному факультативі, який проходить у Вінниці на базі школи-ліцею №7. Дружині повідомили, що 6-го червня о 10:00 має відбутись співбесіда. Ідея нам сподобалась, тому сьогодні дружина з сином мали йти на цю зустріч. Проте, я зрозумів, що мені, як завідувачу кафедри, до посадових обов’язків якого також входить налагодження зв’язків зі школами в рамках профорієнтаційної діяльності, буде корисним більше дізнатись про цей факультатив та, користуючись нагодою, познайомитись з директором цієї авторитетної школи. А тому я вирішив теж поїхати з ними, адже мої уроки розпочинались лише після 11-ої години, а попередній захист бакалаврських дипломних робіт по моїй кафедрі був запланований на другу половину дня.

Приїхали ми рівно о 10:00. Біля входу у школу навколо вчительки, відповідальної за факультатив (як я потім з’ясував, це була завуч), скупчився натовп батьків. Вона тихо і спокійно виголошувала прізвища дітей. Через галас і тиху вимову було важко почути, тому доводилось напружувати слух. Поки ми чекали, дружина дізналась, що це буде не просто “співбесіда”, а письмовий іспит. Ми знайшли сину зошит і ручку, проте з лінійкою і олівцем виникла проблема. І не тільки у мого сина, а ще й у декого з дітей, чиї батьки також інакше зрозуміли поняття “співбесіда”. Я вирішив скористатись очікуванням, піти у магазин та придбати потрібні канцтовари.

В цей момент трапився перший дивний епізод. З дверей школи раптом вийшла розгублена та похмура дівчина, за нею визирнув вчитель та голосно і грубо гаркнув їй у спину: “Чого ти сюди прийшла, якщо у тебе немає ні олівця, ні лінійки! Якийсь дитячий садок!” – Дівчина розвернулась, нічого не сказала, ще більше засмутилася та пішла геть. Чоловік сховався. Окрім мене, ще декілька батьків ошелешено дивилися йому у слід. Я уточнив, чи це бодай не хтось з вчителів та отримав ствердну відповідь. В цей момент я трохи засумнівався, чи правильним було приводити сюди сина. Адже в ситуації, коли, наприклад, в студента перестає писати ручка, я можу легко віддати йому свою. Тут нічого такого немає складного. І я сумніваюсь, що для цієї дівчини також не могли у школі знайти олівець та листочок. Вочевидь, за браком інформації мало місце звичайне непорозуміння.

Проте, я таки пішов у магазин. У сусідньому кварталі я купив декілька олівців, гумок, зошитів та лінійок, щоб поділитись з тими дітьми, у кого також їх не було, та не викликати гнів того дивного “вчителя”. До речі, поясню, чому я так погано реагую на подібні грубощі. Деякі вчителі (викладачі) іноді зловживають своєю умовною владою та починають принижувати учнів (студентів). Але їм ніхто не давав такого права. Я завжди роблю зауваження своїм колегам, коли вони наближаються до цієї межі (навіть закликаю колег звертатись до студентів на “ви”, а не на “ти”). Звісно, у школи своя специфіка, але і там є свої межі.

Коли я повернувся, мене чекав другий сюрприз. Дружина повідомила, що наше прізвище так і не прозвучало. Причому ми були далеко не єдині у такій ситуації (я нарахував більше десяти дітей, яких так і не назвали, і які у розпачі дивилися на своїх розгублених батьків). На здивовані запитання батьків лунала однакова відповідь: “Департамент освіти вас не подав”.

Мене вкрай здивувала ця ситуація. Я зайшов до директора (на жаль, довелось наше знайомство розпочати саме з цього) та запитав чи можна допустити до іспиту дітей, яких чомусь “не подав департамент освіти”, а потім вже з’ясовувати всі обставини. Навіщо дітям стикатися з цим святом бюрократії? Він зустрів мене привітно і з розумінням, але пояснив, що він не має до цього факультативу жодного відношення, та відвів до тієї ж самої вчительки, яка виголошувала прізвища. Вона знову повторила мені: “Департамент освіти не подав”. На моє запитання щодо того, чи можна дітей допустити до іспиту, а потім вирішити це непорозуміння з департаментом освіти, вона сказала, що так не вийде, оскільки списки учнів потрібно було подати ще до 31-го травня. Коло замкнулось. На цьому моє знайомство з факультативом закінчилось.

Дружина згодом з’ясувала, що начебто проблема була у шкільній комунікації, тобто школа вчасно не подала департаменту освіти відповідний перелік. Вчителька мого сина подала його прізвище, але далі щось не спрацювало. Було дивним, коли саме наша вчителька сьогодні телефонувала з вибаченнями, хоча вона тут була ні до чого (до того ж, на мою думку, вона один з тих чудових і відданих своїй праці педагогів, на яких тримається українська шкільна освіти).

Також дружина дізналась, що начебто буде донабір на факультатив у серпні. Проте, згадуючи грубіяна-вчителя, розпач сина та тотальну перемогу бюрократії над здоровим глуздом, я замислився про доцільність участі сина у цьому факультативі.

Але вся ця ситуація наштовхнула на деякі думки:

1. Маю яскравий приклад тези, що будь-яка гарна ідея може бути спотворена реалізацією.

2. Який взагалі сенс у списках, коли все одно є вступний іспит? В принципі, нічого поганого не буде, якщо школи подадуть якісь списки-орієнтири, але перетворювати їх на закон, м’яко кажучи, не є логічним. Чому б не дати всім бажаючим учням можливість потрапити на цей факультатив? А іспит вже виступить певним фільтром.

3. Ніде в інтернеті нічого не знайшов про цей факультатив (можливо, не там шукав, хоча я вмію шукати). Чому б такі цікаві речі не зробити прозорішими?

4. Не зрозуміло, за яким принципом відбираються вчителі на цей факультатив? І якщо про завуча, яка оголошувала списки, є дуже добрі відгуки, як про талановитого вчителя з математики, то щодо іншого вчителя, який нагримав на дівчину, є серйозні сумніви. Якщо він навіть не посоромився юрби батьків, то що ж він може дозволити собі сказати учням на уроках?

Поки я був на роботі, дружина компенсувала сину “моральну шкоду” за допомогою морозива 🙂 Але досвід був цікавим та повчальним.

1 коментар до “Наочний приклад перемоги бюрократії над здоровим глуздом

  1. Через такі бюрократії та таких “педагогів” дитина спочатку з плачем та відразою йде до дитячого садочку, а згодом – до школи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *